ЮРИДИЧНІ ВІДМІННОСТІ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ І «ЗВИЧАЙНОЇ» ТОРГІВЛІ З ВИКОРИСТАННЯМ САЙТУ-ВІТРИНИ

20 березня 2017

Сьогодні досить важко уявити життя пересічного громадянина без Інтернету. За допомогою Інтернету ми дізнаємось про актуальні новини, обмінюємось інформацією, спілкуємось з клієнтами тощо. При цьому, особливо активно розвивається торгівля в мережі Інтернет. Купівля товарів через Інтернет значно економить час: нам більше не потрібно стояти в чергах, бігати з магазину в магазин, шукаючи підходящу річ та вчиняти ряд інших затратних по часу дій.

Враховуючи стрімкий розвиток інтернет-торгівлі законодавець вирішив системно врегулювати це явище, наслідком чого стало прийняття Закону України «Про електронну комерцію» (далі – Закон), який набрав чинності 30.09.2015 р.

У вказаному Законі закріплені такі поняття як «електронна торгівля», «електронний договір», «електронний правочин» та ін.

Після прийняття Закону стало необхідним розмежовувати юридичне регулювання електронної комерції та «традиційної»; випадки, коли ми маємо справу з електронною торгівлею та випадки, коли здійснюється звичайна торгівля. До прикладу, чи є електронною комерцією, в розумінні чинного законодавства, продаж товарів з використанням Інтернет‑вітрини?

Для відповіді на це питання пропоную спочатку розібрати що ж взагалі значить поняття «електронна комерція» та за яких умов виникають відносини, що підпадають під регулювання Закону.

І так, електронна комерція – це відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов’язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов’язки майнового характеру.

Особливістю електронної комерції є вчинення електронних правочинів, різновидом яких є електронні договори. Електронний договір, як і «звичайний», є домовленістю двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Такий договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Проте електронний договір має ряд особливостей, розглянемо основні з них:  

1. Сторонами електронного договору є продавець постачальник, виконавець (далі – продавець) – юридична особа, фізична особа-підприємець та покупець, замовник споживач (далі – покупець) – фізична особа. Тобто згідно з Законом електронна комерція – це виключно відносини В2С.

2. Предметом електронного договору є продаж товарів, виконання робіт, надання послуг (далі – продаж товарів).

3. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) повинна містити всі істотні умови відповідного договору та може бути зроблена двома способами:

- шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, наприклад безпосередньо на електронну пошту покупця;

- шляхом  розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно‑телекомунікаційних системах, наприклад на сайті Інтернет-магазину продавця.

4. Акцепт може бути надано шляхом:

- надсилання електронного повідомлення;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз’яснено в інформаційній системі, тобто приєднанням до договору конклюдентними діями (наприклад, «кліком»).

Звертаємо особливу увагу, що разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб’єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі, наприклад, зайти в «особистий кабінет» сайту.

5. Акцепт у формі  надсилання електронного повідомлення та заповнення формуляра підписується за допомогою:

- електронним підпису або електронного цифрового підпису;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором (наприклад, ідентифікація покупця  за допомогою SMS);

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

6. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

7. Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар.

Підтвердження вчинення електронного правочину повинно містити такі відомості:

- умови і порядок обміну (повернення) товару або відмови від виконання роботи чи надання послуги;

- найменування продавця (виконавця, постачальника), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії щодо товару, роботи, послуги;

- гарантійні зобов’язання та інформація про інші послуги, пов’язані з утриманням чи ремонтом товару або з виконанням роботи чи наданням послуги;

- порядок розірвання договору, якщо строк його дії не визначено.

 

8. Покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов’язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».

Тобто електронна комерція здійснюється шляхом укладення договорів в електронній формі, які мають ряд особливостей. За загальним правилом електронна комерція здійснюється через інтернет-магазини, за допомогою яких покупці можуть обрати товар та укласти електронний договір.

Проте продаж товарів за допомогою інтернет-магазину не слід ототожнювати з продажем товарів з використанням інтернет-вітрини.

Так, інтернет-вітрина – це каталог, в якому зібрані всі товари компанії. Потенційний покупець може переглянути надані товари і вибрати для себе необхідний. Інтернет-вітрини допомагають істотно просунути свій бізнес, а також коштують набагато дешевше, ніж розробка інших інтернет-магазинів. Основна відмінність інтернет-вітрини від інтернет-магазину у тому, що вона лише представляє товар компанії, не продаючи його, тобто інтернет-вітрина не має опції онлайн-замовлення.

Як правило інтернет-вітрини призначені для оптових покупців, адже оптовому замовленню передують тривалі телефонні і особисті перемовини, уточнення, погодження, укладення договорів. Тому створення механізму онлайн-замовлення (корзини) у даному випадку не має великого сенсу.

Тобто купівля товару за допомогою інтернет-вітрини не передбачає можливості ідентифікації особи на сайті та оформлення онлайн-замовлення, а отже і укладення електронного договору. Укладення договору з використанням інтернет-вітрини можливо здійснити шляхом його безпосереднього підписання або у спрощений спосіб (прийняття замовлення до виконання на підтвердження чого може бути видана накладна та виставлений рахунок), однак без укладення електронного правочину.

Таким чином, процес укладення договорів з використанням інтернет-вітрини (у тому її розумінні, що наведено вище) не підпадає під регулювання Закону.

Отже, електронна комерція передбачає обов’язкове укладення електронного договору у порядку, визначеному Законом, та як правило, використання інтернет-магазину. Натомість продаж товарів з використанням інтернет-вітрини, не підпадає під регулювання норм Закону, передбачає демонстрування товару за допомогою такої вітрини за відсутності укладення електронного договору.


Ян Нечваль, помічник адвоката IMG Partners
спеціально для «ЮРИСТ & ЗАКОН»