У пошуках офшору

Міжнародне та українське податкове законодавство активно змінюється, а процеси деофшоризації набирають дедалі більших обертів. Утім, це не означає, що від використання іноземних компаній потрібно відмовлятися. Виникає потреба постійного контролю за використовуваними схемами та їх актуалізація за потреби. Використання іноземних юрисдикцій дозволяє якісно структурувати бізнес, залучати іноземні інвестиції, а також сприяє захисту та полегшенню ведення бізнесу.

Питання вибору юрисдикції для реєстрації іноземної компанії є одним з ключових питань міжнародного податкового планування. На жаль, універсального “рецепту” використання іноземних компаній, в тому числі, офшорів немає. Кожна ситуація є індивідуальною і побудова конкретної схеми залежить, в першу чергу, від потреб та можливостей, які перед собою ставить власник бізнесу.

Проте, як вже було зазначено, світ змінюється. Змінюється і підхід до використання іноземних компаній. Якщо раніше абсолютно прийнятним та робочим варіантом була реєстрація компаній в класичній офшорній зоні, наприклад, BVI чи Беліз, що обходилось в 1000-2000 доларів, то станом на сьогодні (в світлі деофшоризації) підходити до цього питання потрібно більш ретельно, зважено та комплексно.

При цьому, необхідно враховувати обсяг запланованих угод та платежів, юрисдикції основних контрагентів, перспективи відкриття банківського рахунку тощо.

Основними перевагами реєстрації іноземних компаній сьогодні є:

-можливість використання пільгового оподаткування. Проте потрібно активно слідкувати за законодавчими змінами, що відбуваються у світлі деофшоризації з метою постійної актуалізації використовуваних схем;

-захист активів;

-відхід від законодавчого тиску на бізнес. В першу чергу мова йде про валютні обмеження, запроваджені НБУ, зокрема, щодо продажі валютної виручки, розрахунків за зовнішньо-економічними контрактами, виплати валюти тощо.

У випадку, якщо основною метою є здійснення експортних/імпортних операцій, іноземна компанія, зареєстрована в низькоподатковій або офшорній юрисдикції може значно знизити витрати. Це досягається завдяки перенесенню місця накопичення прибутку в країну з пільговим або нульовим оподаткуванням. Іноземна компанія в цих схемах діє як посередник, що дозволяє регулювати експортну / імпортну ціну товару.

Треба розуміти, що використання класичних офшорів в світлі трансфертного ціноутворення та поняття “контрольованих операцій” сьогодні обмежене. Хоча на експортерів антиофшорне законодавство впливає в меншій мірі, ніж на імпортерів, питання “контрольованих операцій” є актуальним в обох випадках.

Тож при такій схемі доцільно використовувати наступні варіанти:

-якщо операція не підпадає під поняття контрольованої, можливим є використання кіпрських та панамських компаній;

-використанні податково-прозорих структур, які реєструються в респектабельних низькоподаткових країнах, наприклад, Великобританія, Шотландія;

-використання компаній, зареєстрованих в країнах з територіальною системою оподаткування і в деяких специфічних безподаткових країнах, наприклад, Гонконг, Сінгапур, ОАЕ;

-використання агентських структур.

Агентська структура передбачає наявність так званої “фасадної” компанії, що укладає агентську угоду з офшорною компанією. Суть схеми полягає в тому, що компанія з офшорної зони переліку КМУ приховується за “фасадною” компанією з респектабельної країни, яка не входить в цей “чорний” список КМУ. Відповідно до цієї угоди “фасадна” компанія є агентом офшору і веде діяльність від свого імені, але за дорученням офшору. Офшорний принципал зобов'язується виплачувати агенту комісійні у вигляді відсотка від обороту або у вигляді фіксованої винагороди.

Найбільш популярними є “фасадні” компанії Великобританії, Ірландії, Данії, Нідерландів, Кіпру та Канади. Для більшої конфіденційності кінцевого власника акції “фасадної” компанії можна передати трасту або приватному фонду.

Із точки зору українського податкового законодавства комфортними юрисдикціями для створення холдингів є Кіпр, Нідерланди, Угорщина, Австрія.

Юрисдикція для реєстрації холдингу повинна відповідати таким вимогам:

-наявність договорів про уникнення подвійного оподаткування;

-вільнення дивідендів, отриманих від дочірніх компаній, від податків або оподатковування дивідендів за мінімальними ставками;

-звільнення дивідендів, що виплачуються холдингом кінцевим бенефіціарам, від податків або оподатковування дивідендів за мінімальними ставками;

-у країні розташування холдингу податок на приріст капіталу в результаті продажу акцій або частко в дочірніх підприємствах повинен бути відсутнім або мінімальним.

При видачі кредиту бізнес отримує легальне джерело коштів з можливістю їх подальшого повернення зі сплатою відсотків, що можна використовувати в цілях зменшення податкового тягаря. При цьому, можливим є мінімізація податків шляхом використання нерезидентних компаній та договорів про уникнення подвійного оподаткування. Проте станом на сьогодні потрібно враховувати обмеження НБУ щодо повернення позик та кредитів.

Хорошим прикладом для кредитування є компанії Великобританії, Нідерландів або Швейцарії, де можна скористатися перевагами договорів про уникнення подвійного оподаткування та суттєво знизити податки на виплату дивідендів, відсотків і роялті.

Іноземні компанії, які можуть представляти інтерес для українського бізнесу, умовно ділять на три категорії.

По-перше, це класичні офшори. Слово “офшор” походить від англійського “off shore” – “поза берегом”, “у відкритому морі” - в значенні “поза юрисдикцією королівства”. У пострадянській економіці – це сленгове найменування компанії, зареєстрованої в країні, де податкове навантаження є мінімальним або взагалі нульовим. Відповідно, ”офшорна юрисдикція” - країна, яка забезпечує таке мінімальне чи нульове податкове навантаження. За іронією долі, такі юрисдикції розташовані, як правило, в країнах з субтропічним та тропічним кліматом (на островах Тихоокеанського, Карибського регіонів, в Африці, на Близькому Сході) – тому їх ще називають “теплими юрисдикціями”, при чому слово “теплий” звучить не в буквальному контексті, а в значенні “сприятливий бізнес-клімат”. Найвідомішими офшорами є Британські Віргінські острови, Беліз, Сейшельські острови, Панама, Невіс, Багамські острови, Домініка, Маршаллові острови та інші.

Основними особливостями компаній, зареєстрованих в таких юрисдикціях є:

-звільнення від сплати податків (при цьому, є вимога щодо оплати щорічного фіксованого державного мита);

-відсутній обов'язок по здачі фінансової звітності і проходженню аудиту;

-конфіденційність (відсутність відкритого реєстру про компанію або закритість публічного доступу до такого реєстру).

Зауважимо: офшорні компанії зазвичай не можуть вести діяльність на території країни своєї реєстрації.

По-друге, це низькоподаткові юрисдикції. До вказаної групи можна віднести такі юрисдикції, як Кіпр, Сінгапур, Гонконг, Естонія тощо. Вони не є класичними офшорними безподатковими зонами, адже в них передбачені невеликі або середні ставки податку на прибуток. При цьому, зазначені юрисдикції можуть передбачати систему податкових пільг або територіальний принцип оподаткування, мають більш високий авторитет з точки зору податкового планування, а подання бухгалтерської звітності та проходження щорічного аудиту є обов’язковим.

Що стосується, наприклад, Кіпру, то незважаючи на низку скандалів навколо цієї юрисдикції, використання Кіпру для побудови структури компаній є доволі привабливим і сьогодні. Наприклад, ставка податку на прибуток на Кіпрі становить 12,5%. Більше того, Україна має договір з Кіпром про уникнення подвійного оподаткування, що дозволяє зменшити податкове навантаження при виплаті дивідендів, процентів, роялті.

А от компанії Гонконгу взагалі не платять податки, якщо не ведуть бізнес на території держави. Хоча зазначена характеристика наближає Гонконг до класичних офшорів, проте станом на сьогодні він користується більшим авторитетом та не розглядається як класичний офшор.

Доволі цікавою нині є естонська юрисдикція. Особливостями податку на прибуток в Естонії є те, що прибуток компаній не обкладається податком при його нарахуванні, а обов'язок платити податок переноситься на момент розподілу або використання прибутку. Таким чином, реінвестований прибуток повністю звільняється від оподаткування. При цьому, у разі, коли прибуток естонської компанії все ж вирішили розподілити, то діє стандартна ставка податку - 21%. Наприклад, при розподілі 10000 євро у вигляді дивідендів податок складе 2100 Євро. В результаті, корпоративний податок на прибуток в Естонії таким чином замінюється податком на розподілений прибуток, так званий distribution tax, за дробовою ставкою 21/79. До уваги береться дохід, отриманий по всьому світу, тобто територіальний принцип оподаткування відсутній.

По-третє, це оншорні юрисдикції, до яких відносяться європейські країни (зокрема Великобританія, Нідерланди, Данія, Австрія, Швейцарія, Угорщина, Мальта, Люксембург, Латвія), США, Канада тощо. У них звичайна система оподаткування, обов'язковим є ведення та подання фінансової звітності та проходження аудиту. При цьому, можливим є застосування податкових пільг при правильному плануванні структур компаній, транзакцій та застосування міжнародних угод про уникнення подвійного оподаткування.