Україна аграрна

Ні для кого не є секретом, що агробізнес в Україні – це одна з найбільш перспективних галузей господарства, яка розвивається досить стрімко. Якщо брати до уваги глобальні перспективи, то на фоні зростання чисельності населення світу попит на продукти харчування тільки зростатиме, при цьому розмір угідь придатних для обробітку та вирощування с/г культур залишається сталим. У світі залишилося не більше ніж 9% земель придатних для цілей с/г, які ще не використовуються.

Тож на зміну екстенсивним методам ведення с/г йдуть інтенсивні. Наша країна є яскравим прикладом цього переходу, хоча і відбувається він не так швидко, як би нам хотілося. Проте ми вже довели усьому світу, що Україна – це досить сильний гравець на ринку аграрної продукції.

Міжнародні експерти та фінансові інституції дають нам гарні поради, наводячи для прикладу позитивний іноземний досвід, який ми намагаємося перейняти. Однак я вважаю, що ми повинні йти власним шляхом, що складається в результаті історичних, культурних, географічних та багатьох інших причин.

Сьогодні Україна має унікальний досвід управління величезними земельними масивами, які були створені вітчизняними холдингами. Аналогічний досвід мають лише декілька країн світу, а саме: Бразилія, Австралія, Росія та Казахстан. У суспільстві існують різні думки з приводу агрохолдингів. Склався стереотип, що це компанії-монстри, які лише виводять гроші в офшори. Так, існує і така практика, але не можна заперечувати їхні переваги.

Холдинги є рушійною силою, що веде агробізнес в Україні дорогою змін, вони є піонерами галузі, які першими впроваджують IT-розробки, методи точного землеробства. Відповідно, відбувається зростання врожайності та рентабельності бізнесу, чим створюється надія на існування та розвиток усієї галузі. Холдингам легше отримати міжнародні гранти, кредитні кошти для них більш доступні. Вони орієнтовані на вирощування переважно експортно-орієнтованих культур.

Свою місію виконують середні та малі фермерські господарства. Є унікальні приклади ведення аграрного бізнесу на невеликих земельних наділах з рекордною врожайністю або з досвідом вирощування ексклюзивних культур, які мають великий попит за кордоном. На відміну від великих, такі господарства орієнтовані на трудомісткі культури та на внутрішній ринок, а отже, вони забезпечують роботою села і продовольством міста.

У цьому симбіозі народжується такий агробізнес України, де потрібні всі форми господарювання, які не потрібно обмежувати чи знищувати. Навпаки, їх необхідно зберігати та підтримувати.

Перепони для розвитку

У широкому сенсі на агробізнес, як і на будь-якій інший бізнес у нашій країні, негативно впливає нестабільна політична та економічна ситуації. Але якщо розглядати його більш предметно, то відсутність доступу до дешевих кредитних коштів і недосконалість законодавчої бази, що регулює відносини учасників цього ринку, є основними стримувальними факторами, які пов’язані між собою.

Специфіка агробізнесу полягає у його залежності від погодних умов (посухи, морози, шкідники тощо). Якщо їх помножити на масштаб, то вони можуть не просто вдарити по фінансовому добробуту компанії, а й розорити її. На допомогу іноземним компаніям приходить аграрне страхування таких ризиків, яке в нашій країні майже не працює. Все це примушує до пошуку джерел надійного фінансування.

Вітчизняні та іноземні інвестори готові вкладати кошти у вітчизняний агробізнес за наявності певних гарантій. Однак через невизначеність щодо права власності на земельні наділи, про капітальні інвестиції не може бути й мови.

Цілком зрозуміло, що ми не готові до відкриття ринку земель с/г призначення, у зв’язку з недосконалістю законодавства, що регулює земельні відносини. Верховна Рада України відклала вирішення цього питання ще на рік, прийнявши Законопроект №5123-1 про продовження мораторію на продаж сільськогосподарських земель до 01.01.2018 р. Проте відсутність чіткого плану реформ і відтягування у часі відкриття ринку негативно впливають на галузь.

Фактична відсутність можливості реалізувати своє право приватної власності на землю гальмує розвиток усієї галузі з наступних причин:

- інвестиційний потенціал сектору, за умови продовження дії мораторію, залишається на низькому рівні через відсутність гарантій;

- нераціональне використання земель орендарями, які виснажують землі, орендуючи їх на короткий термін;

- відсутність доступу до кредитних коштів за доступними ставками; земля не може виступати як застава через відсутність узаконеної власності на землю.

Незважаючи на це, далекоглядні міжнародні інвестори (китайці, араби, голландці та ін.), розуміючи, що першочергове право покупки землі матимуть орендарі, продовжують скуповувати фермерські господарства, які мають договори оренди з пайовиками (власниками землі).

Цілком очевидно, що аграрна галузь потребує приходу іноземного інвестиційного капіталу. Однак при цьому існують побоювання, що іноземці скуплять всі землі, запропонувавши таку ціну, за якою вітчизняний бізнес не буде спроможний її викупити.

Сподіваємося, що такі ризики будуть мінімізовані новим законом про обіг с/г земель. Наразі існують законопроекти, які передбачають обмеження на придбання землі для іноземців та для вітчизняних агровиробників, які виражаються у величині земельного банку, що знаходиться в обробітку в одного виробника.

Напрямки та перспективи

Якщо говорити про найбільш привабливі напрямки в агробізнесі, в тому числі орієнтовані на експорт, то не можна охоплювати всіх виробників в цілому. Те, що гарно виходить в одних, може не бути ефективним для інших. І мова не лише про масштабність бізнесу, але й про різні кліматичні пояси, в яких знаходяться виробники.

Наприклад, наше підприємство «Лоретта Агро» успішно займається вирощуванням кукурудзи, яка є економічно ефективною культурою для Хмельницької області. А наш клієнт (агровиробник з Одеської області) вважає таку культуру ризиковою, через відсутність достатньої кількості вологи в цьому регіоні.

Зазначене питання потрібно розглядати з огляду на масштабність бізнесу. Для великих аграрних виробників це можуть бути експортоорієнтовані високомаржинальні культури (такі як соя, соняшник чи рапс). Для малих та середніх виробників – нішеві культури (спельта, спаржа, висівки, конопляна мука, продукти з насіння льону тощо).

Розглядаючи тему органіки, варто зазначити, що для малих та середніх господарств цей вид діяльності є досить привабливим. Особливо, якщо підприємство зацікавлене в експорті (зокрема, до ЄС). Це можуть бути органічні ягоди, фрукти, овочі, дитячі соки та харчування, фруктові й овочеві пюре. В суспільстві поширені міфі про те, що якщо експортні квоти вичерпані, то вже не можна експортувати весь товар. Щодо таких видів як пшениця та олія – це так. Але щодо багатьох інших видів товарів квоти взагалі невичерпані, оскільки такі товари ми не виробляємо (наприклад, ягнятина та гриби). Треба відшукувати такі ніші. Можливо, вони будуть прибутковими саме для Вашого бізнесу!

Приклад з останньої практики: наш клієнт у Харківській області має сертифікат «Євро ліф» та досить успішно займається вирощуванням ягід та волоських горіхів; наразі він працює над впровадженням лінії, яка дозволить сушити ягоди та відправляти їх на експорт до ЄС та до інших країн.

Звісно, сьогодні вітчизняні виробники на власний страх і ризик наважуються переходити до органічного способу землеробства. Немає жодних гарантій, що вирощений врожай вдасться експортувати або реалізувати на місцевому ринку за ціною, вищою від середньої. Адже органічна продукція входить до преміум-сегмента ринку, займаючи високий ціновий діапазон, а купівельна спроможність населення України останнім часом, як відомо, значно знизилася. Однак хто не ризикує, той не п’є шампанського!

Законодавче врегулювання

Стосовно того, наскільки законодавчо добре чи погано врегульовано роботу аграрного ринку в Україні, не можна дати однозначної відповіді. З одного боку, законодавець досить чітко регламентував діяльність суб’єктів аграрного ринку щодо виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції. Так, наприклад, Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України» (далі – Закон) визначено цінові, кредитні, регуляторні та інші аспекти державного управління щодо регламентації виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку. Також цим Законом визначено перелік сільськогосподарської продукції, яка є об’єктом державного цінового регулювання. Залежно від потреб ринку, перелік такої продукції може переглядатися. Крім цього, у нас діє Аграрна біржа, в межах якої Аграрний фонд здійснює державне цінове регулювання, що дозволяє уникнути різкого підвищення або зниження цін на сільськогосподарську продукцію.

До того ж Закон України «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції» має на меті захист прав та інтересів сільськогосподарських товаровиробників, які здійснюють оптовий продаж сільськогосподарської продукції власного виробництва. Існує ще безліч законів і підзаконних нормативних актів Мінагрополітики, якими регламентуються різні аспекти функціонування аграрного ринку (зокрема, квоти поставки на внутрішній та зовнішній ринки, цінові обмеження та вплив рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції). Тобто аграрний ринок в Україні діє за чітко регламентованими правилами. А проблеми, на мою думку, на цьому ринку виникають, насамперед, через всеосяжну бюрократію в державних органах та, як наслідок, корупцію.

З іншого боку, Україна в рамках підписаної Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС взяла на себе зобов’язання наблизити вітчизняне законодавство до законодавства ЄС, в тому числі в галузі сільського господарства. В цьому питанні Україна дещо відстає, адже переважна більшість нормативних актів, хоча й досить чітко регулюють зазначені відносини на ринку, але все ж таки не відповідають стандартам і нормам ЄС. Необхідно звернути увагу аграрного бізнесу на те, що відповідно до гл. 17 зазначеної Угоди наразі слід очікувати зміни в українському законодавстві щодо регламентації виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів харчування, генетично модифікованих продуктів, методів оцінки й аналізу молочних продуктів, нових стандартів торгівлі сільськогосподарською продукцією, насіння, цукру та ін.

При цьому продовження мораторію на продаж земель с/г призначення, на мою думку, є неправовим та економічно недоцільним. Це така собі відстрочка для великих агрохолдингів, які у разі відкриття ринку сільськогосподарських земель ризикують втратити усі землі, які вони використовують у своїй діяльності. Агрохолдинги та інші великі гравці аграрного ринку отримали шанс для перегрупування активів і переукладання договорів оренди або емфітевзису, що виведе їхні земельні банки з обігу у разі запуску ринку у 2018 р.

Однак за таких умов немає сенсу говорити про валовий ріст виробництва та про залучення нових інвестицій. А враховуючи той факт, що прийняття закону про обіг сільськогосподарських земель (передумова скасування мораторію) до кінця грудня 2016 р. було умовою отримання чергового траншу від Міжнародного валютного фонду, тепер же на таку допомогу очікувати не варто. До того ж продовженням мораторію ВРУ вчергове закрила очі на порушення конституційних прав 6,9 млн громадян, які вже 16-й рік не можуть розпорядитися своєю власністю. Крім цього, така ситуація обмежує доступ малому і середньому бізнесу до кредитних ресурсів, які могли б закласти свої земельні ділянки для отримання кредитних коштів у банках.